Козацтво

Традиції та звичаї козаків

  • Причини виникнення козацтва
  • турецько-татарська небезпека, яка загрожувала самому існуванню українського народу, нездатність влади організувати надійний захист українського населення;
  • посилення соціального і національно-релігійного гноблення українців, запровадження кріпацтва;
  • прагнення освоїти нові родючі землі;
  • організаторська роль (у деяких випадках) місцевих прикордонних землевласників і урядовців, у козаки йшли навіть люди середнього і великого достатку, щоб зажити воєнної слави. Отже, козацтво з самого початку складалося з різноманітних верств населення.

Отже, причини, які зумовили виникнення українського козацтва, мали комплексний характер. До них належали як економічні, політичні, військово-стратегічні, так і соціальні чинники тощо. dovidka.biz.ua Ігнорування чи, навпаки, гіпертрофоване зображення будь-якого з них призводять до деформованого відтворення обставин появи і розвитку козацтва. Тут недоцільно віддавати пріоритет господарським заняттям населення перед необхідністю захисту південного порубіжжя від вторгнень татар або акцентувати увагу лише на втечах від панів як одній з форм соціальної боротьби на шкоду іншим факторам. Лише з урахуванням усіх обставин, причому не механічно, а в широкому діалектичному взаємозв’язку, можна наблизитись до відтворення цілісної картини виникнення та початкових етапів розвитку українського козацтва.

  • Устрій і господарство Запорізької Січі

На початковому етапі існування господарство Запоріжжя мало здобичницький характер. Козаки займалися мисливством, рибальством, бджільництвом, скотарством, видобутком солі і селітри. Вони виступали постійними посередниками в торгівлі з Кримом і Туреччиною.

Запорізьке козацтво виробило власну суспільну організацію. Вона мала форму демократичної республіки з найширшою участю в управлінні козацьких мас. Верховна влада на Січі належала козацькій раді, яка вирішувала найголовніші питання внутрішнього життя й зовнішніх відносин. Рада обирала кошового отамана. Йому належала вся повнота влади.

Г.Л. де Боплан у І пол. ХVІІ ст. говорив: “Гетьмани дуже строгі, але нічого не чинять без військової ради. Неласка, якої може зазнати гетьман, примушує його бути надзвичайно розважливим у військовому поході, аби не трапилась якась невдача, а при зустрічі з ворогом чи в непередбачених ситуаціях виявляти увесь свій хист і сміливість”.

Поступово формувався командно-управлінський апарат Запорізької Січі. З’явилися різні військові посади. Суддя чинив суд над порушниками козацьких загонів, відав кошторисом і міг виконувати обов’язки кошового отамана. Писар очолював військову канцелярію й письмово оформлював найголовніші січові справи. Осавул відав організацією військових загонів та їхнім вишколом. Обозний командував артилерією, дбав про її розташування й забезпечення усім необхідним. Нижчу ланку командного апарату становили курінні отамани. Всі командні посади були виборними, що забезпечувало високу військову вправність командного складу козацтва.

Столицею дніпровської вольниці була Січ у різні часи вона розташовувалася у різних добре захищених природних місцях. Кожна Січ обов’язково мала церкву, а навколо неї великий майдан.

Запорізьке військо формувалося на принципах добровільності. Основу війська становила запорізька піхота. Кіннота була менш чисельною. Часто козаки ходили морськими походами на Туреччину своїми чайками. Внутрішній устрій козацтва став зародком нової Української козацької держави.

 

  • Традиції,звичаї,військова майстерність козаків

Вояки  в  випадках загрози  татарських нападів,  козаки  залишалися  невтомними  трудівниками.  Вони  активно  освоювали  нові  землі,  піднімаючи  цілину,  прокладаючи  шляхи,  споруджуючи  мости  тощо. Понад  берегами  рік,  на  островах,  у  балках  чи  байраках  козаки  закладали  свої  поселення -  зимівники.  
  Поселення  зазвичай  виникали  на  місцях  уходів,  тобто  промислів.  Тут  козаки  рибалили  й  переробляли  рибу,  а  також  полювали,  розводили  бджіл.  Завдяки  уходам  у  15-16  століттях  козаки  поступово  заселяли  землі  на  схід  і  захід  від  Середньої  та  Нижньої Наддніпрянщини  -  від  Дністра  до  Сіверського  Дінця  і  Дону.

На  освоєних  землях,  особливо  в  їхній  північній  частині,  де  було  безпечніше  від  ординців,  козаки  сіяли  хліб,  копали  городи,  закладали  сади,  організовували  різні  ремесла.  Умови  степу були  пригідними  і  для  вирощування  коней,  великої  рогатої  та  дрібної  худоби.
  Серед  козаків  були  стельмахи, теслі,  ковалі,   зброярі ,  кожум'яки,  шевці,  бондарі,  тощо.  Кожен  козак  був  зазвичай  і  торговцем,  бо  продавав  чи  міняв  не  лише  здобуте  в  походах,  але  й зроблене  власними  руками.

У великій шані в козаків перебувало побратимство. Кожен козак віддавав своє життя за волю родичів і побратимів. На знак побратимства вони мінялися хрестами з тіла, а все інше було спільне. Вони дарували один одному коней, зброю. В боях билися поруч й рятували один одного або захищали своїм тілом. Побратимство надавало великої сили. Воно було однією з таємних причин їх непереможності. 
  Повернувшись з походу, козаки ділили здобич. Потім починали гуляти. У пияцтві та гулянні вони старалися перевершити один одного. Але вживати спиртне під час військових походів було заборонено. За пияцтво, як і за зраду, передбачалася смертна кара. У жодній армії світу не було таких вимог. 
Відгулявши кілька днів козаки поверталися в буденне життя. Вставали до сходу сонця, йшли на річку купатися, їли житнє борошно з водою і засмаженою олією. Кожен носив свою ложку у халяві чобота. Потім бралися кожен до свого діла: хто латав, хто прав свій одяг чи лагодив зброю, інші поралися біля човнів та коней, займалися господарством. Юнаки змагалися в їзді на конях, стрільбі, кидалися один на одного та боролися. 
Виганяючи ворога з рідного краю, козаки брали чимало хлопців із собою на Січ і віддавали в науку до куренів. Коли хлопчикові виповнювалося 14 років, той козак, що привіз його, брав свого вихованця щоб той чистив зброю, порався біля коня, всіляко допомагав у походах. Опівдні на башті стріляли з гармати. Цим пострілом кликали на обід. Тоді ставали всі в коло біля образів і отаман читав їм "Отче наш” і тільки після цього приступали до їжі. Надвечір подавали вечерю. Добре поївши, козаки збиралися на майдані або над Дніпром до пісень, жартів, танців. Коли ставало нудно, вони починали готуватися до новго походу. 
За злочини покарання і страти призначалися різні. Застосовувалися: привґязання до гармати за зневагу до начальства, за грошовий борг; шмагання нагаєм за злодійство. Найпопулярнішою стратою було забивання киями. Також використовували шибениці. Найстрашнішим було закопування злочинця живим в землю.